Наступ на судову незалежність як виклик національній безпеці
· 07:18
Незалежність судової влади є неодмінним принципом здійснення правосуддя, що закріплено у Конституції України та на чому зосереджують увагу науковці, практикуючі юристи.
Незалежність судової влади, незалежність кожного судді у реалізації своїх повноважень є основою у міжнародно-правовому вимірі правосуддя, що знаходить підтвердження у численних міжнародно-правових актах.
Парадокс судової реформи в Україні полягає у тому, що українське правосуддя все більше позбавляється незалежності від інших гілок влади, насамперед, це стосується нинішнього прочитання президентської влади.
Видається, що з початку судової реформи, яка триває більше семи років, президентська вертикаль концентрувала свої зусилля на створенні прямих і непрямих схем впливу на судову владу, аби все більше зосередити та реалізувати свої можливості впливу на соціальні процеси, які нині полягають у трансформації українського суспільства на шляху до європейської та євроатлантичної інтеграції.
Вказаний парадокс має зворотну сторону – судова влада своєю діяльністю, представленою тисячами суддів усіх судів у системі судоустрою, ніби свідомо та навмисно поступалася незалежністю, вбачаючи у цьому певний сенс під час проведення реформи.
Проте розвиток демократичного суспільства має свої закономірності, серед яких система стримувань і противаг є чи не найнадійнішим стосовно забезпечення єдності та поділу влади, а тому – стосовно забезпечення національної безпеки.
Адже справедливий та незалежний суд є необхідним для усіх в демократичній державі як життєва потреба, як умова співіснування різних соціальних акторів на основі права, чинного у суспільстві закону.
Право не відбувається у суспільстві, де відсутній справедливий, незалежний суд, держава не може відбутися без незалежного суду, як не може існувати без незалежної законодавчої влади, без механізмів стримування щодо формування та реалізації виконавчої влади.
Виникає питання, актуальність якого є особливою для українських реалій, – як бути коли судова влада має наскрізь зруйновану корупцією основу? Відповідь очевидна – протидіяти корупції у судовій владі, знищувати її паростки у діяльності кожного судді та кожного суду, створювати нестерпні для вражених корупцією суддів умови, але захищаючи при цьому незалежність суду, зберігаючи повагу до суду, як єдиної у суспільстві інституції, здатної захистити окрему людину від свавілля влади (законодавчої, виконавчої, президентської).
Ось чому запропоновані владою заходи щодо моніторингу суду на підставі вчинення конкретним суддею цього суду корупційного правопорушення або ж іншого кримінального правопорушення є найвідвертішим засобом тиску та впливу на суд, на тих суддів, які не мають жодного відношення до вчинення їхнім колегою кримінального правопорушення.
Моніторинг суду – це як комплексна перевірка діяльності суду, що є неприйнятним у демократичному суспільстві, коли перевіряючі під час такої перевірки (моніторингу) матимуть змогу ( і мету) вишукування правопорушень навіть якщо правопорушення насправді можуть бути відсутніми.
Запропоновані способи проведення моніторингу заслуговують на особливу увагу – психофізіологічне опитування суддів з використанням поліграфа. Яким чином це забезпечує незалежність суду і суддів?
Тим, хто має хоч якусь дотичність до діяльності українських суддів у нинішніх умовах, цілком зрозуміло, що виявити правопорушення, порушення процесуальних і процедурних норм, строків і порядку розгляду проваджень суддями не є складним завданням.
Перезавантаження судів справами, стійка неукомплектованість, ріст навантаження, відсутність належного рівня матеріального та фінансового забезпечення патронажної служби, пандемічні, воєнні виклики, недолуге проведення реформ щодо організаційного забезпечення судів – усе у своїй сукупності формує ту палітру обставин і чинників, які призводять до численних недоліків діяльності судової влади.
Саме така обстановка стає живильним середовищем для корупції.
Питання незалежності судової влади, як і питання протидії корупції у судовій владі ( не лише у судовій владі – це потрібно усвідомлювати), є проблемою забезпечення національної безпеки, а тому будь-які дії стосовно цього мають бути вивіреними, високо професійними, такими, що відповідають конституційним положенням та міжнародним стандартам стосовно судової діяльності.
Павло Богуцький
Незалежність судової влади, незалежність кожного судді у реалізації своїх повноважень є основою у міжнародно-правовому вимірі правосуддя, що знаходить підтвердження у численних міжнародно-правових актах.
Парадокс судової реформи в Україні полягає у тому, що українське правосуддя все більше позбавляється незалежності від інших гілок влади, насамперед, це стосується нинішнього прочитання президентської влади.
Видається, що з початку судової реформи, яка триває більше семи років, президентська вертикаль концентрувала свої зусилля на створенні прямих і непрямих схем впливу на судову владу, аби все більше зосередити та реалізувати свої можливості впливу на соціальні процеси, які нині полягають у трансформації українського суспільства на шляху до європейської та євроатлантичної інтеграції.
Вказаний парадокс має зворотну сторону – судова влада своєю діяльністю, представленою тисячами суддів усіх судів у системі судоустрою, ніби свідомо та навмисно поступалася незалежністю, вбачаючи у цьому певний сенс під час проведення реформи.
Проте розвиток демократичного суспільства має свої закономірності, серед яких система стримувань і противаг є чи не найнадійнішим стосовно забезпечення єдності та поділу влади, а тому – стосовно забезпечення національної безпеки.
Адже справедливий та незалежний суд є необхідним для усіх в демократичній державі як життєва потреба, як умова співіснування різних соціальних акторів на основі права, чинного у суспільстві закону.
Право не відбувається у суспільстві, де відсутній справедливий, незалежний суд, держава не може відбутися без незалежного суду, як не може існувати без незалежної законодавчої влади, без механізмів стримування щодо формування та реалізації виконавчої влади.
Виникає питання, актуальність якого є особливою для українських реалій, – як бути коли судова влада має наскрізь зруйновану корупцією основу? Відповідь очевидна – протидіяти корупції у судовій владі, знищувати її паростки у діяльності кожного судді та кожного суду, створювати нестерпні для вражених корупцією суддів умови, але захищаючи при цьому незалежність суду, зберігаючи повагу до суду, як єдиної у суспільстві інституції, здатної захистити окрему людину від свавілля влади (законодавчої, виконавчої, президентської).
Ось чому запропоновані владою заходи щодо моніторингу суду на підставі вчинення конкретним суддею цього суду корупційного правопорушення або ж іншого кримінального правопорушення є найвідвертішим засобом тиску та впливу на суд, на тих суддів, які не мають жодного відношення до вчинення їхнім колегою кримінального правопорушення.
Моніторинг суду – це як комплексна перевірка діяльності суду, що є неприйнятним у демократичному суспільстві, коли перевіряючі під час такої перевірки (моніторингу) матимуть змогу ( і мету) вишукування правопорушень навіть якщо правопорушення насправді можуть бути відсутніми.
Запропоновані способи проведення моніторингу заслуговують на особливу увагу – психофізіологічне опитування суддів з використанням поліграфа. Яким чином це забезпечує незалежність суду і суддів?
Тим, хто має хоч якусь дотичність до діяльності українських суддів у нинішніх умовах, цілком зрозуміло, що виявити правопорушення, порушення процесуальних і процедурних норм, строків і порядку розгляду проваджень суддями не є складним завданням.
Перезавантаження судів справами, стійка неукомплектованість, ріст навантаження, відсутність належного рівня матеріального та фінансового забезпечення патронажної служби, пандемічні, воєнні виклики, недолуге проведення реформ щодо організаційного забезпечення судів – усе у своїй сукупності формує ту палітру обставин і чинників, які призводять до численних недоліків діяльності судової влади.
Саме така обстановка стає живильним середовищем для корупції.
Питання незалежності судової влади, як і питання протидії корупції у судовій владі ( не лише у судовій владі – це потрібно усвідомлювати), є проблемою забезпечення національної безпеки, а тому будь-які дії стосовно цього мають бути вивіреними, високо професійними, такими, що відповідають конституційним положенням та міжнародним стандартам стосовно судової діяльності.
Павло Богуцький
Поділитись:
