Перемога України: ідеальне і реальне у міжнародному праві та політиці (роздуми з приводу статті Річарда Гааса «Ідеальне стало ворогом добра в Україні»)
Стаття Річарда Гааса у Foring Affairs викликала у середовищі політологів та політичних оглядачів неоднозначну реакцію, переважно - негативну через пропозицію переглянути підхід до визначення перемоги України у збройному конфлікті з рф, розглянути два етапи застосування дипломатії щодо завершення цього збройного конфлікту.
Опублікований Річардом Гаасом в авторитетному виданні матеріал заслуговує на увагу, оскільки стосується питань, які наразі обговорюються активно з приводу закінчення війни в Україні та формування з цього приводу політичної позиції Республіканської партії США, лідер якої став переможцем чергових президентських перегонів.
Чи висвітлив Гаас певну позицію республіканців і чи співпадають його думки з тими, які утворюватимуть зовнішньополітичний курс США у наступному році та у подальшій середньостроковій перспективі ми зможемо спостерігати у найближчий час.
Зауважимо, що Річард Гаас з 2003 по 2023 рік очолював Раду з міжнародних відносин, почесним президентом якої нині є. Ветеран американського дипломатичного корпусу та співробітник національної безпеки, Гаас обіймав низку керівних посад у Білому домі, у Державному департаменті та Міністерстві оборони. З 2001 по 2003 рік був директором планування політики Державного департаменту. Він також був спеціальним посланником президента Джорджа Буша у справах Північної Ірландії та координатором з питань майбутнього Афганістану. З 1989 по 1993 рік він був спеціальним помічником президента Джорджа Буша-старшого та старшим директором у справах Близького Сходу та Південної Азії в Раді національної безпеки. Річард Гаас є автором книг: «Біль зобов’язань: десять звичок добропорядних громадян», «Світ: короткий вступ» та інших.
Однак звернемося до висловленого Гаасом проекту дипломатичного урегулювання збройного конфлікту в Україні.
Перший етап такого урегулювання, на думку Гааса, передбачає припинення вогню на лінії боєзіткнення, розведення військ. Термін припинення вогню може бути різним, навіть до 50 років за прикладом Кіпру.
Другий етап по завершенню першого – визначення остаточного статусу територій, може бути «набагато тривалішим – можливо, триватиме десятиліттями, поки у Росії не з'явиться постпутінське керівництво, зацікавлене в реінтеграції країни на Захід. Він стосуватиметься додаткових домовленостей…. Цей етап може включати територіальні переміщення в обох напрямках і ступінь автономії для жителів Криму та сходу України. Це також передбачатиме створення гарантії безпеки для України… В ідеалі така гарантія передбачала б для Києва членство в НАТО. Але коаліція охочих, включно зі Сполученими Штатами, може запропонувати Україні гарантії безпеки, якщо члени НАТО виявлять небажання приймати Україну».
Гаас акцентує увагу на перевазі агресора під час розв’язаного збройного конфлікту у матеріальному оснащенні, у використанні сучасних засобів ураження, у людських ресурсах та критично ставиться до можливостей України досягти кордонів 1991 року.
Зокрема зауважує: «…немає жодної зброї, яка б змінила правила гри чи знятих обмежень, які б дозволили Україні одночасно захищати те, що вона вже контролює, і звільняти те, що вона не контролює. Багато аналітиків відмовляються публічно визнавати ці реалії, частково через побоювання, що це підбадьорить Росію і деморалізує Україну. Але формулювання неможливого визначення перемоги створює власні політичні проблеми… Захід, за словами (американських та європейських скептиків – авт.), витрачає десятки мільярдів доларів на політику, яка має мало шансів на успіх, погрожуючи знизити свою готовність на інших театрах воєнних дій, де, на думку деяких аналітиків, на карту поставлені більші інтереси США. «По суті, нам не вистачає потужностей для виробництва тієї кількості зброї, яку Україна повинна поставити для перемоги у війні», - написав у квітні кандидат у віцепрезиденти від Республіканської партії Джей Ді Венс. «Ця зброя, - продовжив він, - потрібна не лише Україні»».
Висловлене Гаасом стосовно територіальних поступок агресору, визнання факту окупації території України через довготривале припинення війни прямо суперечить нормам міжнародного права щодо суверенітету держав, збереження територіальної цілісності, щодо засудження як агресії, так і застосування сили у вирішенні міжнародних конфліктів.
Історичний досвід показує, що реальна політика демонструє обмежені можливості стосовно вирішення існуючих у світі конфліктів. Міжнародне право втрачає свою дієвість, свою силу для урегулювання конфлікту, покарання агресора, коли агресор продовжує демонструвати силу, у тому числі через можливості використання ядерної зброї. Саме цей аспект формує те, що у реальній політиці розглядають як мистецтво можливого.
Але чи таким є мистецтво можливого у його використанні для завершення, читаємо – припинення збройного конфлікту між рф та Україною, для перемоги, про що пише Річард Гаас?
Хто і коли ретельно вивірив, спираючись на факти та достовірну інформацію, реальні можливості рф продовжувати агресію за умови стабільного, своєчасного, необхідного постачання Україні озброєння, військової техніки?
Хто і коли безпосередньо в Україні та на Заході підготував реальний план відсічі збройної агресії рф з обґрунтуванням кожної позиції, необхідної для ведення війни?
Хто і коли розгорнув карту бойових дій і на підставі жорсткого, професійного аналізу без застосування політичних лекал та на основі об’єктивної інформації зробив висновок, який би свідчив, що агресор буде нестримно, довгострокового та успішно вести наступальні операції?
Хто і коли надав чіткий аналіз з пропозиціями посилення можливостей особового складу Сил оборони України, у тому числі за рахунок ефективної мобілізації, підготовки та підняття рівня військової дисципліни, військового правопорядку до рівня, що повністю забезпечує боєздатність і реальну відсіч агресії?
Наостанок, хто може стверджувати, що агресор готовий дотримуватися будь-яких домовленостей стосовно припинення вогню, що ті чи інші домовленості будуть мати силу права на відміну від того, що мало місце в історії, пов’язаній з Будапештським меморандумом?
Мистецтво можливого у політиці, дипломатії має орієнтуватися на право, на міжнародне право, без чого мистецтво втрачає ознаки мистецтва та набуває брутального вигляду, що нагадує розбрат і хаос.
Чи не варто запропонувати не ідеальний, але реальний шлях до закінчення збройного конфлікту, який розв’язав агресор в Україні, та використати для цього усі правові, політичні, економічні, фінансові і, звичайно, воєнні можливості, які мають бути сьогодні та у майбутньому значно більшими, ніж у агресора.
Ідеальна перемога України - вигнання загарбників з окупованих територій може стати реальною перемогою за умови реальної та потужної участі демократичного світу стосовно підтримки жертви агресії, якою є Україна. Тієї підтримки, що мала б своїм наслідком не припинення вогню на лінії боєзіткнення з визнанням окупованої території такою, що переходить до агресора, а полягала
б у вжитті жорстких заходів протидії самим спробам агресії, анексії, спробам загарбання чужих територій, спробам знищення по суті суверенітету та визначення нових кордонів у Європі на основі застосування збройної сили.
За такого підходу, якщо агресор відчує ефективну силу протидії, сам буде ініціювати перемовини для завершення конфлікту, для припинення агресії на умовах, які є прийнятними для цивілізованого світу, де міжнародне право має діяти, а не проголошуватися.
Роздуми над публікацією Річарда Гааса дозволяють зробити висновок, який відомий своєю довершеністю з історії людства – хто прагне втекти від бою, той перший зазнає поразки.
Бій ведуть з агресором не США, не держави Європи, а Україна, допомога якій має чіткі та зрозумілі якісні, кількісні ознаки, передбачає ті витрати, які є необхідними для майбутнього людства. Це – не пафосні заяви, це – не прагнення ідеального, це – прийняття битви за майбутнє людства такою, якою вона є по суті, прийняття битви для перемоги у ній тут, в Україні, де локальний або ж регіональний збройний конфлікт має усі можливості не стати прологом до знищення людства.
Проте між рядками публікації Річарда Гааса можна прочитати ось таке – потрібно все ж допомагати Україні усіма силами та засобами, що дозволить виснажити агресора до стану, коли сенс вести агресивну війну буде втрачено надовго, якщо не назавжди.
За таких обставин можна думати про запропоновану Гаасом дипломатію двох етапів завершення збройного конфлікту. Під час упровадження таких етапів можливо забезпечити остаточну перемогу через невизначений термін, однак – справжню, нехай не ідеальну, проте реальну перемогу України, засновану на збереженні міжнародного права без його відвертого руйнування рф під час агресії.
Світлина - ukr.net.
Павло Богуцький для «Українського права»
