Невиконання обмежувального припису - особливості кваліфікації

Суди визнали винуватим і засудили обвинуваченого за ст. 390-1 КК України, а саме за те, що він умисно не виконав обмежувальних приписів, чим порушив встановлені судом заходи тимчасового обмеження щодо своєї матері. У касаційній скарзі захисник зазначив, що в діях його підзахисного відсутній склад інкримінованого кримінального правопорушення, тому що обвинувачений не мав прямого умислу на невиконання обмежувальних приписів, а приходив до матері з її дозволу, тож суди застосували закон, який не підлягав застосуванню, а саме ст. 390-1 КК України.

Залишаючи без зміни рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд вказав, що у диспозиції ст. 390-1 КК України чітко визначено, що таке діяння може бути вчинене лише умисно, тому суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом. Склад цього кримінального правопорушення є формальним та вважається закінченим з моменту, коли хоча б один з обов’язків, встановлених відповідним обмежувальним приписом суду, було порушено зобов’язаною особою. Винна особа, умисно не виконуючи ці заходи, усвідомлює протиправність своєї поведінки, а отже розуміє і суспільну небезпечність вчинюваного нею діяння, пов’язаного із посяганням на правосуддя, – не виконує обмеження, встановлені рішенням суду, та бажає так діяти. При цьому мотив і мета для кваліфікації значення не мають.

Обвинувачений, всупереч обмежувальним приписам, приходив до місця проживання своєї матері з власної ініціативи, без її згоди. Він щоразу влаштовував сварку, на зауваження матері не реагував, тому вона була вимушена викликати працівників поліції. Як наслідок, обвинувачений вчинив щодо матері нові випадки домашнього насильства, за що постановою суду був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Постанова ККС ВС від 6 листопада 2025 року у справі № 686/10357/24 (провадження № 51-1443км25) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/131713627.

Джерело - веб-сайт ВС