Щодо статусу прокурора у кримінальному провадженні та його права на апеляційне і касаційне оскарження судових рішень - ВП ВС

Велика Палата Верховного Суду у справі № 229/188/22 сформулювала правову позицію щодо статусу прокурора у кримінальному провадженні та його права на апеляційне і касаційне оскарження судових рішень.

ВП ВС у цій справі задовольнила касаційну скаргу заступника керівника обласної прокуратури, рішення апеляційного суду скасувала, призначила новий розгляд у суді апеляційної інстанції та вказала, що у кримінальному провадженні оскарження прокурором судових рішень на підставі пункту 20 частини другої статті 36 та пункту 6 частини першої статті 425 КПК України за своєю правовою природою не є представництвом у розумінні статті 23 Закону № 1697-VII "Про прокуратуру".

Звертаючись із касаційною скаргою з метою усунення порушення, допущеного на шкоду засудженого чи потерпілого, прокурор порушує перед судом питання про законність судових рішень як самостійний учасник кримінального провадження.

При цьому прокурор не набуває статусу представника засудженого чи потерпілого, не вправі замість них подати або відкликати їх касаційні скарги, змінити заявлені ними вимоги чи вчинити іншу процесуальну дію, право на яку належить винятково цим особам.

Засада диспозитивності надає засудженому та потерпілому право самостійно розпоряджатися власними процесуальними правами, але не наділяє їх повноваженням дозволяти чи забороняти прокурору реалізовувати самостійне право на касаційне оскарження.

Оскільки норми кримінального процесуального закону не встановлюють попередньої згоди засудженого чи потерпілого як умови подання прокурором касаційної скарги в їх інтересах, така умова не може бути запроваджена і судом шляхом тлумачення.

За таких обставин звернення прокурора з касаційною скаргою в інтересах засудженого чи потерпілого з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити у справі законне та обґрунтоване судове рішення, не означає здійснення ним представництва інтересів засудженого чи потерпілого та не свідчить про зміну його процесуального статусу.

У такому випадку прокурор діє не від імені засудженого чи потерпілого, не замінює їх волевиявлення і не реалізує право на представництво, а виконує покладений на нього законом обов'язок сприяти ухваленню законного й обґрунтованого судового рішення в межах здійснення функції публічного обвинувачення, яка на стадіях апеляційного та касаційного перегляду набуває змісту забезпечення законності судового контролю.

З повним текстом постанови ВП ВС у зазначеній справі можна ознайомитися за цим посиланням.