Про завдання кримінального процесу: розуміння та виконання
Кримінальний процес має власну правову стратегію – від реєстрації кримінального провадження до вирішення питань, пов’язаних з виконанням вироку суду, який набрав законної сили. Така стратегія закладена у завданнях кримінального провадження. Здавалося б у вирішенні цього питання мало б бути достатньо самих положень Кримінального процесуального кодексу, зорієнтованих на визначення завдань та встановлення зрозумілої відповідної процедури.
Однак все виглядає не так просто в українському кримінальному процесі, що позначається на вирішенні стратегічних питань, так важливих для потерпілих від кримінальних правопорушень, для тих, хто вчинив кримінальне правопорушення, для суспільства, яке потребує захисту від кримінальних правопорушень.
Відповідно до загальних положень чинного КПК України стратегія кримінального процесу виписана через завдання кримінального провадження, якими є: 1) захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень; 2) охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження; 3) забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду: 3.1) з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини; 3.2) жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений; 3.3) жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу; 3.4) застосування належної правової процедури до кожного учасника кримінального провадження.
Можна погоджуватися або ні, можна по-своєму інтерпретувати положення КПК України щодо завдань кримінального процесу (кримінального провадження), що звичайно є природнім для наукових розробок, однак вказані положення є такими, які містить закон і в цьому має бути певна єдність щодо розуміння, а ще більше – стосовно застосування.
Єдність розуміння та правозастосування стратегічних (наскрізних) положень кримінального процесуального закону, слідуючи логіці, полягає у тому, що захист особи, суспільства і держави від кримінальних правопорушень відбувається за умови охорони прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду здійснюється з тим, щоб той, хто вчинив кримінальне правопорушення був притягнутий до відповідальності виключно у міру своєї вини, невинуваті не були обвинувачені або засуджені; жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, а до кожного учасника процесу має застосовуватися належна правова процедура, виписана у Кримінальному процесуальному кодексі.
Стратегія кримінального процесу передбачає не лише визначення завдань кримінального провадження, але й визначення тих, хто має виконувати передбачені законом завдання. Аналіз норм Кримінального процесуального кодексу у контексті суб’єктів виконання завдань кримінального провадження дозволяє зробити узагальнюючий висновок – суд, сторони, усі учасники кримінального процесу є виконавцями визначених законом завдань відповідно до своїх процесуальних повноважень та відповідно до свого процесуального статусу, маючи перед собою різну мету у кримінальному процесі - від обвинувачення до захисту, від здійснення досудового розслідування до судового розгляду тощо.
Зрозуміло, що участь сторони обвинувачення і сторони захисту, свідка та експерта, слідчого судді та суду у реалізації завдань кримінального процесу є різною, оскільки різними є процесуальні повноваження і статус у кримінальному процесі.
Однак стратегія кримінального процесу вимагає здійснювати повноваження, реалізовувати процесуальні права та виконувати процесуальні обов’язки виключно у контексті виконання завдань кримінального провадження, дотримуючись приписів загальних положень закону у цьому, які є зрештою послідовними.
Невідповідність рішень суду, дій та рішень сторін кримінального провадження, учасників кримінального процесу визначеним у Кримінальному процесуальному кодексі завданням має своїм наслідком по суті нікчемність таких дій, рішень, що узгоджується з принципами (засадами) кримінального провадження, з положеннями відповідних норм закону, з практикою ЄСПЛ.
Однак вітчизняна практика здійснення кримінальних проваджень свідчить про невиконання у численних випадках його завдань, а логіка кримінального процесу втрачається разом із втратою стратегічного бачення у здійсненні кримінального провадження. Погодимося з тим, що рух і розвиток кримінального провадження залежить від осіб, які уповноважені законом: вносити відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР, розпочинати кримінальне провадження, здійснювати нагляд, судовий контроль, повідомляти про підозру, скеровувати до суду обвинувальний акт, здійснювати судовий розгляд, виносити вирок. Усі вказані особи персоніфіковані у кримінальному процесі та саме від них залежить виконання завдань кримінального провадження.
Тому на питання про неналежне виконання завдань кримінального процесу, про втрату його логіки ми можемо дізнатися саме зі стану виконання процесуальних обов’язків стороною обвинувачення та судом, меншою мірою – стороною захисту.
Проблема, яка не вирішена достатньою мірою у кримінальному процесуальному законі, а можливо умисно закладена у закон, - це проблема безвідповідальності за невиконання завдань кримінального провадження слідчим, прокурором, слідчим суддею, насамкінець, судом. Проблемою є декларативний характер загальних положень КПК України у цій частині, адже проголошення завдань обов’язково має передбачати процесуальну програму їх виконання, яка змістовно втрачається у кодексі, а ще більше втрачається на практиці через відсутність визначеності, так важливої для реального виконання в українських реаліях, далеких від слідування процедурним нормам. Тим більше, якщо такі норми втрачають свій зміст та значення на різних етапах здійснення кримінального провадження.
Науковці пропонують зміни до недосконалих норм процесуального закону щодо завдань кримінального процесу (кримінального провадження), але пропозиції мають несистемний характер. Однак не менш ефективним вирішенням проблеми виконання завдань кримінального провадження необхідно розглядати правову позицію суду, яку б чітко визначив Верховний Суд у своїх висновках у відповідних правовідносинах, реагуючи на конкретні доводи сторони захисту, інших учасників кримінального провадження щодо невиконання завдань кримінального судочинства.
Петро Ясен
