Єдність державної влади у сучасному збройному конфлікті

Публікація вийшла у світ десять років назад - у 2016 році, коли на третьому році російської агресії ми намагались не звертати уваги на можливість суттєвого загострення гібридної війни проти України, на переростанні спецоперацій та застосуванні прикритих "ополченням" російських збройних сил проти України у здійснення широкомасштабної агресії.

Рашисти у той час напрацьовували майбутню практику швидкого переможного маршу по Україні внаслідок деградації усіх спроможних до спротиву інститутів влади, насамперед, Сил оборони. Деінституціалізація української влади, як стратегічний курс гібридної війни, здійснювалась російськими спецслужбами цілеспрямовано.

Проте відсутні підстави говорити про ці практики противника у минулому - деінституціалізація української влади продовжує залишатися основним способом знищення України. Ворог уміло, системно проводить сплановані спеціальні операції, серед яких воєнна операція займає чільне, але тепер вже очевидно - не основне місце.

Коли ми вдаємося до аналізу сучасного збройного конфлікту, то окрім його технологічності, необхідно акцентувати увагу на ось цьому чи не визначальному контексті - деінституціалізація в Україні державної влади, усіх її гілок - законодавчої, виконавчої, судової, у тому числі правоохоронної системи, прокуратури, віднесеної з чиєїсь волі до органів правосуддя без фактичних ознак здійснення правосуддя і з необхідністю виконувати функцію захисту публічних інтересів, серед яких захист держави не може мати зверхності над захистом людини та її прав.

Деінституціалізація української влади - завдання ворога, його агентів в Україні, різнобічно-псевдо-політичних, але об'єднаних спільною метою - знищення української влади, а відтак - держави. Зазначений процес ми спостерігаємо щоденно, відповідні активні заходи проводяться, на жаль, доволі ефективно на усіх рівнях за безпосередньої участі багатьох представників різних владних ешелонів.

Ось так, проблема єдності української влади через десять років звучання набула ще більшого значення. В умовах війни - єдність, а не розбрат влади, має перспективу вивести державу з воєнної кризи. Сьогодні єдність державної влади - це національний порятунок, це шлях, який немає альтернативи.

Звернемося все ж до тексту публікації, якій десять років, і з сумом визнаємо надзвичайну актуальність невирішеної проблеми.

Тема державної влади в Україні є предметом наукового дискурсу, публіцистики. А ось назагал не побачимо активності в обговоренні цієї теми, що може певним чином дивувати, дещо насторожувати, проте випадкового тут нічого немає.

Якою вона є насправді – державна влада в нашій державі? Політологи, соціологи, правознавці на поставлене питання знайдуть академічну відповідь - допоможе Основний Закон України. Саме в Конституції ми читаємо у статті 5 про те, що Україна є республікою, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, що народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, що право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами, що ніхто не може узурпувати державну владу. А ось у статті 6 Конституції знаходимо: державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Все – так, все – вірно, все відповідає політологічним та юридичним формулам. А що ж по суті?

Сутність державної влади – в управлінні або ж керуванні державою, яка є публічною організацією суспільства, суспільного життя. Отже, державна влада покликана забезпечити керування, управління усіма суспільними процесами, які відбуваються в публічній організації суспільства, тобто в державі. Керування, управління привабливі доступністю до прийняття рішень, визначення напрямків руху, забезпечення соціальних та економічних, політичних, правових тощо здобутків. Керування, управління привабливі можливістю використання повноважень з певною метою та для реалізації певних інтересів. Керування, управління суспільством потребує єдності, цілісності державної влади за умови виконання загального принципу існування державної влади – її розподілу на самостійні, певною мірою незалежні гілки: законодавчу, виконавчу, судову. Поєднати, здавалось, непоєднувані за своєю сутнісною характеристикою феномени – різні гілки влади важливо, але в українських реаліях це занадто складне завдання. Держави, які пройшли шлях демократичного розвитку та перетворень, вирішили успішно вказане завдання. Основа вирішення – відповідальність і розуміння такої відповідальності за наслідки управлінських, у широкому сенсі цього терміну, дій та рішень від імені держави, за рахунок наділених Конституцією і законами державно-владних повноважень.

Стосовно розподілу державної влади в Україні не все наразі виглядає так, як того вимагає конституційний принцип розподілу влади. Причина – правова незавершеність формування інституту Глави держави, яким відповідно до чинної Конституції є Президент. У нашій державі усі владні артерії виходять від Президента, так є сьогодні, так було з часів проголошення незалежності, з часу заснування інституту Президента. У розподілі влади інститут президентської влади займає не визначене остаточно Основним Законом місце – не є законодавчою владою, проте впливає на діяльність парламенту, маючи повноваження, зокрема, щодо розпуску; не очолює виконавчу владу, проте активно впливає на формування уряду. Нарешті, Президент відповідно до Конституції стоїть на чолі Збройних Сил держави, інших утворених відповідно до чинного законодавства військових формувань як Верховний Головнокомандувач, вирішує надважливі завдання забезпечення національної безпеки.

Висловлене не є критикою, але є поштовхом до роздумів, а ще більше – інтенцією до визначення постаті Президента як центра, по-іншому – ядра державної влади, як інституту, що має своїм призначенням об’єднати державну владу заради загальнопублічних інтересів, тих, які присутні в усьому суспільстві, які є у кожного з нас. Таке вирішення відповідає політичним реаліям України, але таке вирішення покладає додаткову відповідальність на президентську владу.

Стримування гілок влади у їхній єдності – необхідна умова для успішного управління (керування) суспільством, запорука демократичного режиму влади. Проте важелі стримування не можуть виходити за межі норм Конституції та законів. Переваги у державній владі не мисляться – переваги призводять до узурпації влади, проте відокремлення тієї чи іншої гілки влади від вирішення загальнодержавних, загальносуспільних потреб і питань теж не мислиться. Відтак ми маємо розуміти очевидне: будь-яке рішення парламенту, урядовця, будь-яке рішення судді приймається та існує у публічному житті від імені держави, презентує державну владу в Україні.

Державна влада для суспільства, для нас – це, насамперед, не апарат, не групи чиновників, суддів і не кожен з них окремо (хоча інституціалізація влади відбувається саме через інститути та їхніх представників), державна влада для суспільства і для кожного громадянина – рішення та дії владних інститутів. Ось тут важливо не порушити основне правило – не приймати органами державної влади тих рішень, не вчиняти тих дій, які руйнують довіру суспільства до державної влади, до здатності керувати публічними справами, та тих рішень і дій, які руйнують єдність державної влади, освячену Конституцією, законами. Такий підхід засвідчує високий рівень розуміння загальних начал державної влади, розуміння необхідності підтримувати єдність, цілісність влади, заснованої на конституційній законності, верховенстві права.

Подібне розуміння можуть мати лише високопрофесійні, високоморальні чиновники, представники усіх гілок влади. Професіоналізація державної влади – не в умінні реалізувати власні чи корпоративні інтереси, а в умінні управляти, реалізувати визначену законом компетенцію, діяти на користь публічним інтересам та на користь інтересам кожного з нас, поєднувати такі інтереси на підставі вимог Конституції, законів.

Єдність, цілісність державної влади в умовах реального розподілу на окремі гілки влади – це ніщо інше, як втілення діалектики публічної влади у практичному житті суспільства. Саме на вирішенні цієї далеко не світоглядної, але вкрай важливої для існування української державності задачі нині необхідно зосередитися.