Конституційно-правова модель військового правосуддя України
Військове правосуддя України на сьогодні є радше предметом історико-правових досліджень, які стосуються організаційно-правових аспектів діяльності військової юстиції, ніж парадигмою теоретико-правових, конституційно-правових розробок у їхньому прикладному значенні.
Такий стан є невипадковим – ліквідація в Україні системи військових судів у 2010 році стало першим відвертим кроком гібридної демілітаризації, яка нині є відкритим предметом не наукових і теоретико-прикладних дискусій, а з одного боку – спланованої у кабінетах Кремля та реалізованої агресивної війни проти України, з іншого – героїчного відстоювання українськими захисниками суверенітету і територіальної цілісності держави. Висновок про невід’ємний зв’язок системи військової юстиції та центрального її компоненту – системи військового правосуддя з вирішенням завдання щодо забезпечення відповідно до положень статті 17 Конституції України воєнної безпеки є закономірним. Військове правосуддя як інтегрована у систему правосуддя держави його підсистема засвідчує про досконалість оборонної політики, про розуміння та реалізацію на практиці важливості послідовних дій стосовно правового забезпечення воєнної безпеки на основі спеціалізації предмету, яким і є оборона держави, з визначенням особливого правового режиму військової служби, його розгортання у правотворчій та правозастосовній діяльності, де визначальним є здійснення військового правосуддя.
Загальновживаним стосовно військового правосуддя є поняття військова юстиція, що нескладно підтвердити у відповідних англомовних версіях. Однак військова юстиція розглядається як окрема правова система, складовими якої є військова поліція, військова прокуратура, військові суди. Якщо зосередитись на конституційних положеннях, чинних наразі в Україні, то з урахуванням положень статті 131-1 Конституції України, до органів військового правосуддя необхідно відносити як військові суди, так і військові прокуратури. Військові суди історично мали організаційно-правову форму спеціалізованих судів у системі судоустрою України. Окремі наукові розвідки та висновки про належність військових судів до судів загальної юрисдикції варто розцінювати як бажання удосконалити правовий статус, незважаючи на зміст та форму військового правосуддя. Водночас військові суди, як система, не мали і не мають жодних ознак спеціальних чи особливих судів.
Зміст системи військових судів визначався і визначається спеціалізацією за ознакою предметної сфери, якою була та є сфера оборони з відповідним правовим режимом військової служби, на чому необхідно наголосити. Відтак і до суб’єктної юрисдикційної складової військових судів належали, насамперед, військовослужбовці, що є закономірним та визнаним у міжнародно-правових стандартах військового правосуддя.
Підтвердженням такої позиції є висновки доволі ґрунтовного огляду організаційно-правових та інституційних особливостей спеціалізованих судів, проведеного Маркусом
Б. Циммером (США). Жодних юридичних бар’єрів відповідно до висновків цього дослідження щодо правових основ організації та діяльності спеціалізованих судів, у тому числі військових судів, не існує, окрім однієї важливої обставини – правова природа таких судів має підтверджуватися законом, а діяльність – регулюватися відповідним законодавчим актом.
Міжнародно-правові стандарти військового правосуддя засновуються на такому ж аксіоматичному для будь-якої демократичної держави висновку – військові суди мають діяти відповідно до положень, визначених законом. Саме до вказаного висновку після багаторічної дослідницької практики прийшов Спеціальний доповідач Підкомісії з питань сприяння та захисту прав людини з питань здійснення правосуддя через військові трибунали Комісії з прав людини ООН Еммануїл Деко у 2006 році, запропонувавши певні принципи здійснення військового правосуддя. На жаль вказані висновки не були реалізовані в Україні, а навпаки – політика здійснення правосуддя не в інтересах забезпечення законності та справедливості у сфері оборони призвела до ліквідації військових судів.
Чи можливо відновити військові суди у системі правосуддя України та чи не існує для цього конституційно-правових перешкод? По-перше, відновити систему військового правосуддя у загальній системі правосуддя України можливо і, навіть, більше – такі дії та рішення мають бути оперативними, що залежить від формування та реалізації державної політики у сфері оборони, від правильного розуміння та реалізації правової політики в інтересах України. По-друге, жодних застережень чинні положення розділу VIII Конституції України щодо правосуддя для вирішення питання відновлення військових судів у системі судоустрою України не містять. Не містить таких застережень і Закон України «Про судоустрій і статус суддів», який потребує відповідних змін і доповнень, що є прерогативою законодавчого органу державної влади.
Варто звернутися до рекомендацій, які підготував дослідник Женевського центру демократичного контролю за Збройними Силами (DCAF) Міндія Вашакмадзе у Путівнику «Розуміння військового правосуддя». На запитання «Чому військові суди створюються паралельно цивільним судам?» Міндія Вашакмадзе, якого жодним чином неможливо визнати упередженим, дає таку відповідь: «Багато сучасних систем військового правосуддя були створені дуже давно і значною мірою розвивалися з моменту їх створення. Аргумент на користь військових систем правосуддя, що діють паралельно, полягає у тому, що цивільні судді зазвичай не мають необхідного військового досвіду у справах. Основне обґрунтування існування окремої судової системи – унікальний характер військового життя, де відграють вирішальну роль дисципліна, організація та ієрархія. Вони є основними для підтримання ефективності та боєготовності Збройних сил. Справи слід вирішувати швидко, а покарання за певні правопорушення можуть бути суворими». Саме у зазначений спосіб вирішені організаційно-правові питання військового правосуддя у тих державах, які мають сильні, боєздатні Збройні Сили, державна оборонна політика яких зосереджена на вирішенні важливих питань, якими є питання національної безпеки, у тому числі у воєнній сфері. У такий спосіб мають бути вирішеними практичні питання, які стосуються конституційно-правової моделі військового правосуддя в Україні
Павло Богуцький
