Правовий поглядНаукова думка

Воєнна політика і система військової юстиції: синергія воєнної безпеки

25.08.2022 / 17:08
1773
+A
-a

Воєнна політика і система військової юстиції: синергія  воєнної безпеки

Воєнна політика є концептом, який поєднаний з воєнно-технічною, воєнно-промисловою політиками держави. Єдності у визначенні змісту воєнної політики серед науковців не існує, проте воєнна політика узагальнено з урахуванням воєнно-технічного та воєнно-промислового напрямків розглядається як оборонна політика держави, що у контексті забезпечення національної безпеки має також значення національної безпеки у сфері оборони або ж у воєнній сфері.

Найбільш загальним є визначення воєнної політики як державної політики, що стосується національної безпеки та збройних сил і містить заходи, ініціативи, які вживають чи не вживають уряди щодо прийняття рішень та визначення стратегічних цілей, зокрема – за яких обставин, у який спосіб застосовувати національні збройні сили.

Воєнна політика у політичному дискурсі розуміється, як складова загальнодержавної політики, безпосередньо пов'язаної із створенням воєнної організації, її підготовкою та застосуванням. Політичний зміст воєнної політики, на думку науковців, з функціональної точки зору обумовлює висновок про те, що воєнна політика сама по собі, за своєю суттю, виконує загальні координуючі, регулюючі, узгоджуючі функції стосовно усіх проблем воєнних аспектів національної безпеки: це визначення масштабів зусиль усього суспільства у галузі оборони, розробка фундаментальних питань колективної чи індивідуальної оборони, координація зусиль різних державних структур та громадських організацій.

Нормативно-правове визначення воєнної політики було запропоноване у Воєнній доктрині України 2004 року, де воєнна політика розглядається як складова державної політики, головною метою якої є підтримання міжнародної безпеки, запобігання воєнним конфліктам, забезпечення обороноздатності держави.

Водночас оборона держави відповідно до положень Закону України «Про оборону України» визначається як система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту.

Воєнна політика як державна політика має внутрішній, національний, та зовнішній, міжнародний, зміст. Внутрішній зміст воєнної політики полягає у побудові системи, яка дозволяє ефективно реалізувати призначення національних збройних сил – забезпечення захисту суверенітету, територіальної цілісності держави від воєнних загроз. Відтак вирішення внутрішніх завдань воєнної політики утворює фундамент для реалізації зовнішнього змісту цієї політики, що особливо актуально для України, де нині оборонна реформа здійснюється в умовах відсічі збройної агресії РФ.

Результатом успішної воєнної політики держави є досягнення стану воєнної безпеки, тобто захищеності суверенітету, територіальної цілісності, конституційного ладу держави, інших найважливіших національних інтересів від воєнних загроз.

Таке розуміння воєнної політики розкриває найбільш важливу грань як діяльності, так і системи заходів держави, усього суспільства щодо упровадження змісту воєнної політики у практику забезпечення національної безпеки у воєнній сфері.

Воєнна політика охоплює значний за обсягом системний комплекс заходів, рішень і дій держави у сфері оборони, узгоджених між собою як у часі, так і стосовно досягнення мети – забезпечення воєнної безпеки.

З матеріалів Білої книги 2021 «Оборонна політика України» вбачається, що в Україні проведено значну за обсягом роботу на шляху реалізації оборонної реформи. Головні результати формування та реалізації воєнної політики полягають на сьогодні у тому, що завершено розробленням та затверджено ключові стратегічні документи стосовно формування та реалізації державної політики у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва; розроблена та затверджена Указом Президента України Стратегія воєнної безпеки України, яка визначила цілі, пріоритети та завдання воєнної політики, запровадила комплексний всеохоплюючий підхід до оборони держави на засадах стримування, стійкості та взаємодії; цілі та завдання Стратегії воєнної безпеки України деталізовані у Стратегічному оборонному бюлетені України, який є основним документом оборонного планування та визначив основні напрями реалізації воєнної політики України, вимоги до перспективної моделі Збройних Сил України, інших складових сил оборони, шляхи та очікувані результати оборонної реформи на період до 2025 року; Міністерство оборони спільно з іншими державними органами вперше розробило План оборони України, який затверджений Указом Президента України та містить порядок і строки здійснення політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту держави та її всеохоплюючої оборони.

Проте попри суттєвий прорив у формуванні та реалізації воєнної політики окремі важливі аспекти залишаються невирішеними, один з них – створення та організація діяльності військової юстиції, що належить до комплексу правових заходів стосовно підготовки до збройного захисту держави та її всеохоплюючої оборони.

Формування і реалізація воєнної політики держав завжди має національні ознаки, є внутрішньої справою кожної держави. Проте вказана концептуального значення обставина не виключає загальних підходів, які утворюють певні стандарти діяльності. Особливо якщо це стосується входження держави до певних систем колективної безпеки.

Одним із елементів формування та реалізації воєнної політики справедливо розглядається правоохоронна діяльність, здійснення правосуддя у сфері оборони, у воєнній сфері.

Підтвердженням цьому є визначення загальних підходів до реалізації воєнної або ж оборонної політики Женевським центром з питань урядування в секторі безпеки (DCAF), яким серед напрямів оборонної політики, виділяється оборонне законодавство та система військової юстиції.

Правовою основою воєнної політики української держави є Конституція України, Закони України «Про національну безпеку України»; «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про основи національного спротиву», інші законодавчі акти, які стосуються організації та діяльності утворених відповідно до законів України військових формувань. Забезпечення оборони як системної діяльності держави має різні форми – від економічної, політичної, до інформаційної та правової, на чому необхідно наголосити. Правове забезпечення оборони відповідно до міжнародних стандартів має нормативно-правову складову, тобто оборонне законодавство, та інституційну складову, тобто систему інститутів держави, які по суті утворюють систему військової юстиції.

Такий висновок відповідає концептуальній позиції, що розроблена та підтримується, зокрема, Женевським центром з питань урядування в секторі безпеки. Відповідно до цієї концепції військова юстиція – це окрема правова система, яка стосується військовослужбовців та, в деяких випадках, цивільних. Головна мета військової юстиції – підтримання дисципліни й належного порядку в збройних силах. Структури, правила та процедури військової юстиції можуть суттєво відрізнятись від цивільних. Зазвичай військова юстиція діє в рамках окремої судової системи з суворішими правилами та процедурами, щоб гарантувати внутрішню дисципліну та боєздатність збройних сил. Особливу увагу стосовно правового забезпечення оборони держави на міжнародному рівні приділяють організації та діяльності військових судів, акцент переноситься на принципи військового правосуддя, які мають повністю узгоджуватися із загальними принципами правосуддя щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина.

Система військової юстиції у контексті формування та реалізації воєнної політики держави або ж національної воєнної політики не може обмежуватися діяльністю судів, оскільки важливими є усі етапи забезпечення правосуддя – від здійснення досудових розслідувань, підтримання державного обвинувачення і захисту від пред’явленого обвинувачення до розгляду справ військовими судами, винесення справедливих вироків, призначення покарання.

Саме такий комплексний підхід успішно реалізовано у побудові системи військової юстиції багатьох держав світу та, зокрема, у США. Єдиний Кодекс військової юстиції США з часу прийняття у 1950 році не зазнав суттєвих змін. Закон про військову юстицію 2016 року та зміни до закону у 2021 році осучаснили окремі процесуальні положення, внесли зміни до деяких норм про кримінальну відповідальність, призначення покарання. Показово, що зміни до закону у 2021 році стосувалися посилення відповідальності військовослужбовців за сексуальні кримінальні правопорушення в умовах військової служби, оскільки такі правопорушення за визначенням авторів відповідного законопроекту, набули загрозливого для стану правопорядку у збройних силах США характеру, негативно впливали на боєздатність військових підрозділів, сформованих відповідно до законодавства США на основі гендерної рівності. Цей приклад демонструє високий рівень уваги держави до будь-яких негативних проявів кримінально-правового характеру в армійському середовищі, оскільки такі явища безпосередньо стосуються стану національної безпеки США.

Мета військового права, основою якого у США розглядається військова юстиція, полягає у тому, щоб заохочувати справедливість, допомагати підтримувати належний порядок і дисципліну в збройних силах, сприяти ефективності та результативності військових установ, і таким чином зміцнювати національну безпеку Сполучених Штатів.

Законодавством США вирішення завдань військової юстиції покладено на Міністерство оборони за умов дії надійного механізму демократичного цивільного контролю.

Водночас міжнародні стандарти організації діяльності військової юстиції заохочують так звану змішану або ж гібридну форму – входження системи військової юстиції до загальних систем правосуддя (прокуратури і суду) як окремих підсистем, що піддаються відповідному цивільному контролю. Військова поліція, як правило, існує як окремий правоохоронний орган зі спеціальним статусом, що діє у воєнній сфері, безпосередньо вирішуючи завдання забезпечення військового правопорядку.

У вирішенні цих завдань наскрізним для усіх складових системи військової юстиції є захист прав і свобод військовослужбовців, що підкріплюється відповідною адвокатською діяльністю, наданням правової допомоги військовослужбовцям, діяльністю військового омбудсмена. Це повністю відповідає людиноцентричному підходу, задекларованому та відображеному у напрямах оборонної реформи в Україні до 2025 року.

Власне зазначені положення у найбільш загальному вигляді також реалізовані у нормі Закону України «Про оборону України» щодо визначення оборони держави, як системи, складовими якої поряд з іншими є правові заходи. Подібний висновок підтверджується відповідними доктринальними розробками.

Проте змушені визнати, що єдність такого розуміння взаємозв’язку воєнної політики держави і системи військової юстиції упродовж усього періоду незалежності України відсутня у системі державної влади.

Такий стан потребує невідкладного реагування і приведення воєнної політики держави у частині, що стосується системи військової юстиції, у відповідність до існуючої міжнародної практики з урахуванням міжнародних стандартів у цій сфері та необхідності вирішення актуальних, вкрай важливих завдань, які безпосередньо стосуються захисту суверенітету, територіальної цілісності та конституційного ладу України, тобто забезпечення воєнної безпеки. На цьому шляху, окрім законодавчого урегулювання питань утворення Військової поліції, спеціалізованої військової прокуратури у системі прокуратури України, концептуального та законодавчого вирішення проблеми утворення військових судів у системі судоустрою України, важливим є інституційне забезпечення усіх аспектів формування та реалізації воєнної політики держави у частині правоохоронної діяльності, здійснення правосуддя у сфері оборони.

Міністерство оборони України, як головний орган у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період має отримати не лише нормативно-правові, але й надійні інституційні механізми впливу на вирішення окреслених завдань.

Відтак, вбачається необхідним з урахуванням міжнародного досвіду утворити у структурі Міністерства оборони України окремий підрозділ, яким може бути Департамент військової юстиції. Саме такий підрозділ буде супроводжувати вирішення Міністром оборони України завдань щодо забезпечення формування та реалізації державної політики з питань організації правоохоронної діяльності у сфері оборони, захисту прав, свобод військовослужбовців, резервістів, військовозобов’язаних, призваних для проходження зборів, і членів їх сімей, підтримання правопорядку у силах оборони у мирний час та в особливий період; забезпечення взаємодії з органами судової влади з організаційних питань здійснення правосуддя у воєнній сфері; організаційного та правового забезпечення у межах, визначених законодавством, діяльності правоохоронних органів у сфері оборони під час підготовки до збройного захисту та захисту у разі збройної агресії або збройного конфлікту.

Важливо перейти до практики якісного вирішення завдань реалізації воєнної політики держави у тій частині, що стосується системи правових заходів, серед яких система військової юстиції є важливою та необхідною складовою.

Отже, воєнна політика України має передбачати заходи щодо забезпечення здійснення правоохоронної діяльності, підтримання військового правопорядку у силах оборони, які є важливими чинниками досягнення стану воєнної безпеки, та відповідно до існуючих міжнародних стандартів і світової практики успішно реалізуються у системі військової юстиції.

Система військової юстиції передбачає прийняття необхідних нормативно-правових, законодавчих актів, на основі яких утворюються, здійснюють інституційну діяльність Військова поліція, спеціалізована військова прокуратура, військові суди, інститут адвокатури у військовій сфері.

Міністерство оборони України, як головний орган у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період, має забезпечити також формування та реалізацію державної політики з питань організації правоохоронної діяльності у сфері оборони, охорони прав, свобод військовослужбовців, резервістів, військовозобов’язаних, призваних для проходження зборів, і членів їхніх сімей, підтримання правопорядку у силах оборони, а також державної політики щодо взаємодії з органами судової влади виключно з організаційних питань здійснення правосуддя у воєнній сфері, що потребує відповідного законодавчого вирішення.        ( Cтаття у журналі «Наука і оборона». 2022. №1. С.10-15)

Павло Богуцький

КОМЕНТАРІ  0 + Додати коментар
Хто і чому в Україні проти військової юстиції ? donum auctoris Хто і чому в Україні проти військової юстиції ?
Військові стверджують, що на війні немає місця дилетантизму. Ба, більше – в армійському середовищі дилетанти є за...
Cуди в умовах війни: евакуація з Бахмута і порятунок з Маріуполя Донецького апеляційного суду Феміда Cуди в умовах війни: евакуація з Бахмута і порятунок з Маріуполя Донецького апеляційного суду
Редакція ІА Українське право рекомендує до ознайомлення з розповіддю керівниці апарату суду Наталії Місько, котра...
Захист від непроханих гостей: чи існує межа необхідної оборони? Справа Захист від непроханих гостей: чи існує межа необхідної оборони?
Безпека передусім! Відомий і справедливий вислів. І тільки в наших силах зробити так, щоб наші рідні, і ми самі п...
Січень 2023
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
26 27 28 29 30 31 1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 31 1 2 3 4 5
ЗАХОДИ
Використання будь-яких матеріалів, розміщених на порталі "Українське право", дозволяється за умови посилання на ukrainеpravo.com. При копіюванні матеріалів порталу "Українське право" для інтернет-видань обов'язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання в першому абзаці на цитовану статтю або новину.
Яндекс.Метрика