Юридичний цугцванг Росії

Міжнародний Суд ООН 16 березня 2022 року ухвалив наказ щодо тимчасових заходів у справі Україна проти РФ «Щодо звинувачень у вчиненні геноциду відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього». Ця справа була викликана неправдивими та безпідставними звинуваченнями Росією України в геноциді як приводу для ескалації військової агресії проти України 24 лютого 2022 року.

Відповідно до ст. ІХ Конвенції, Міжнародний суд ООН має юрисдикцію розглядати спори між Україною та РФ щодо тлумачення, застосування або виконання Конвенції.

Саме цією можливістю скористалась Україна для розвінчання перекрученого та спотвореного Російською Федерацією загальноприйнятого зобов’язання держав щодо запобігання та покарання за злочин геноциду. 26 лютого 2022 року Україна подала позов проти Російської Федерації до Міжнародного Суду ООН. Одночасно Україна звернулась до Суду за тимчасовими заходами проти Росії, яка була задоволена.

У наказі про застосування тимчасових заходів Суд зокрема констатував, що не має жодних доказів, які б підтверджували твердження Росії про геноцид, який нібито вчиняє Україна. Тобто була розвінчана неправдива пропагандистська теза Росії щодо обвинувачення України в геноциді російськомовного населення на території Донецької та Луганської областей. Саме цією державницькою брехнею РФ загнала себе у юридичний цугцванг. Цей наказ Суду ООН є потужним аргументом у міжнародно-правовій позиції України та констатацією порушення РФ не тільки Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, але й інших фундаментальних принципів і норм сучасного міжнародного права.

Наказ МС ООН містить найбільш конкретну та точну на сьогоднішній день юридичну оцінку дій Російської Федерації – як агресії. Варто мати на увазі, що остаточну юридичну кваліфікацію агресії, яка б мала суто правові наслідки, може дати лише Рада Безпеки ООН або міжнародний судовий орган. Інші численні оцінки, в яких дії РФ кваліфікуються як агресія, мають більш політичний характер. Вони, беззаперечно, також важливі й мають дипломатичні, політичні, економічні наслідки і є основою для застосування санкцій проти Росії. Але, все ж таки, вони більше є політико-правовими, ніж юридичними.

Міжнародний Суд ООН у спорі щодо тлумачення Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього 1948 р. безпосередньо не розглядав питання кваліфікації дій РФ на предмет здійснення агресії та порушення Статуту ООН. Але він прямо вказав у наказі, що «збройний напад не може прикриватися звинуваченнями жертви агресії у геноциді», тобто охарактеризував дій РФ як агресію, грубе порушення імперативних норм міжнародного права. Також у своєму наказі Суд послався на Резолюцію ГА ООН «Агресія проти України» при обґрунтуванні необхідності запровадження тимчасових заходів: «Питання є терміновим, і подальші військові операції можуть завдати подальші непоправні трагічні наслідки для цивільного населення, оскільки так звана “спеціальна військова операція” Росії принесла вже величезну кількість жертв серед цивільного населення та цивільних об'єктів».

Це важлива характеристика, яка, безперечно, у подальшому стане не тільки відправною точкою в рішеннях інших міжнародних судів, але й додатковим обґрунтуванням оцінки дій РФ міжнародними організаціями та державами при запровадженні воєнно-політичних і економічних засобів протидії агресору та допомоги Україні. Це дуже важливо, бо незважаючи на зовнішню автономію, в міжнародному праві усі норми й механізми тісно пов’язані між собою та впливають на порушника і на відповідні міжнародні відносини.

Далі очікуємо, по-перше, реакцію Ради Безпеки ООН і міжнародної спільноти на відмову РФ виконувати наказ МС ООН. По-друге, посилення санкцій та запровадження механізмів у рамках ООН щодо РФ за невиконання наказу Суду. По-третє, спостерігатимемо надалі, як РФ стане токсичною державою та державою-ізгоєм на міжнародній арені.

По-четверте, чекаємо розгляду цього спору по суті, інших спорів у Міжнародному Суді ООН (МС ООН) між Україною та Росією, провадження в Міжнародному кримінальному судді та відкриття кримінальних проваджень в іноземних державах проти високопосадовців РФ щодо скоєних ними воєнних злочинів і злочинів проти людяності. Крім того, відмова виконувати рішення щодо тимчасових заходів вплине на рішення МС ООН у майбутньому, зокрема на суму репарацій.

Взагалі, в резолютивній частині наказ МС ООН містить безпрецедентну для рішень міжнародних судових установ вимогу: РФ повинна негайно зупинити військову операцію, почату 24 лютого 2022 року на території України, та забезпечити, щоб будь-які військові чи інші організації та особи, які перебувають під російським контролем, не продовжували військову операцію. Ця частина наказу була схвалена більшістю суддів МС ООН – 13 проти 2 (голосували проти тільки судді з РФ та Китаю).

У цьому – перемога України на юридичному фронті, яка є передвісником перемоги на інших фронтах.

Тимур Короткий

Віце-президент Української асоціації міжнародного права, провідний науковий співробітник Державної наукової установи «Інститут інформації, безпеки і права Національної академії правових наук України»