Право національної безпеки та військове право України в умовах збройної агресії рф проти України

В умовах триваючої агресії рф проти України важко уявити більш актуальний напрям правничої науки, ніж той, що стосується права національної безпеки та військового права. Право національної безпеки утворює стійку систему правового забезпечення національної безпеки, а військове право – систему правового забезпечення оборони та воєнної безпеки України. Як свідчить аналіз, активні спроби рф щодо реалізації імперського сценарію – створення регіональної пострадянської імперії з можливим повторенням відомих негативних історичних наслідків розпочалися близько 25 років тому та активізовані в Україні у 2014 році. Водночас події останніх 10 років свідчать про стійку тенденцію до розбудови східноєвропейського демократичного простору, який за певних умов може поширитись на увесь пострадянський простір. Зазначеному може сприяти зокрема фактичне об’єднання держав-членів Європейського Союзу, НАТО та інших держав світу щодо спільного визнання рф як держави-агресора, грубих порушень нею базових принципів міжнародної безпеки та норм міжнародного права, а також вчинення, у тому числі російським керівництвом, воєнних злочинів, злочину геноциду та злочинів проти людяності. Науковцями Державної наукової установи «Інститут інформації, безпеки і права НАПрН України» упродовж усього періоду агресії проти України, а найбільш активно – з 2018 року послідовно та системно здійснювались наукові розробки усього спектру проблем правового забезпечення національної безпеки та оборони України. Цьому сприяло утворення у складі НАПрН України Секції права національної безпеки і військового права, науковим осередком якої став Інститут інформації, безпеки і права. З урахуванням наявних наукових здобутків та пропозицій, наданих вченими Секції права національної безпеки та військового права,підготовлено і наказом Міністерства освіти і науки України у грудні 2018 року № 1477 затверджено перелік предметних напрямів досліджень, яким запроваджено новий напрям – «право національної безпеки; військове право». Концепція права національної безпеки України вирішує завдання стосовно взаємодії права, держави, суспільства на основі верховенства права з визначенням у центрі правопорядку людини, що є неодмінною умовою забезпечення національної безпеки. Формування права національної безпеки передбачає застосування певної моделі національної безпеки з урахуванням особливостей національної правової системи, а також економічних, політичних, культурних, воєнних, інформаційних, техногенних та інших характеристик суспільства. Безумовно заслуговує на увагу модель національної безпеки і права національної безпеки США, використання відповідних стандартів держав-членів ЄС і НАТО. Концепція права національної безпеки України ґрунтується на культурі безпеки, що у правовому сенсі розглядається як правова стратегічна культура та є основою для правового стратегічного мислення, зокрема, усвідомлення сутнісних характеристик національної безпеки, її призначення та прийняття відповідних управлінських рішень загальносоціального значення. Правова стратегічна культура і правове стратегічне мислення характеризуються як компетентні та професійні, що мають відповідати вимогам діяльності у сфері національної безпеки. Право національної безпеки України має свою аксіологічну основу. Аксіологія національної безпеки виглядає багатогранною, однак демонструє присутність людини та її потреб у центрі ціннісної реальності. Право національної безпеки визнає людину як найбільш важливого суб’єкта права, суб’єктність якого обґрунтовується правовою природою людини і безпосередньо залежить від можливостей забезпечення національної безпеки. З огляду на це, найголовніше право людського буття – право на життя, фактично проголошує основну ідею національної безпеки. Право національної безпеки України має власні об’єкти, якими є національні інтереси. Національні інтереси набувають загальної значущості для суспільства, для індивідуальних і колективних суб’єктів, оскільки зорієнтовані на право, захищаються правом або забезпечуються правом і є публічними, охоронюваними законом інтересами. Особливе значення в сучасних умовах має функція правового забезпечення національної безпеки. Водночас актуальним для національної правової системи залишається формування правової безпеки, що реалізується через задіяння правового режиму, який містить ресурси, способи і засоби впливу на основі верховенства права на усі складові національної правової системи з метою забезпечення їх відповідності національній культурі, традиціям, національній ідентичності, національним потребам, надбанням та інтересам. В умовах кризи світового правопорядку і системи міжнародної безпеки, обумовленої агресією рф проти України, національна безпека розуміється, насамперед, як воєнна безпека. Перспектива вирішення проблем національної безпеки все більше залежить від можливості України протистояти воєнним загрозам. Саме тому центральною проблемою у правовому забезпеченні національної безпеки у сучасних умовах необхідно розглядати єдність і взаємодію права національної безпеки та військового права, що зрештою формує правовий режим гарантій безпеки України. Водночас системне реформування сектору безпеки і оборони України, що здійснюється в умовах загострення кризи світового правопорядку, вирішення практичних питань забезпечення захисту суверенітету, територіальної цілісності, конституційного ладу від агресії рф визначають актуальність і необхідність вирішення теоретико-прикладних питань як права національної безпеки, так і військового права України. Поєднання загальних підходів до дослідження права національної безпеки і військового права зі спеціалізацією у вирішенні завдань дослідження дозволяє забезпечити досягнення мети, якою насамперед є підготовка визначених правом рекомендацій щодо захисту найважливіших національних інтересів від воєнних загроз. На відміну від суспільних відносин у сфері національної безпеки, які мають значення стратегічних комунікацій, військові та цивільно-військові відносини у воєнній сфері стосуються більш конкретних питань здійснення військової діяльності. Натомість військова діяльність розглядається у праві національної безпеки як один із напрямків, що є вкрай необхідним для забезпечення національної безпеки, для захисту національних інтересів від загроз воєнного характеру. Важливою обставиною, яка вказує на характер суспільних відносин у воєнній сфері, є військова служба. Водночас право національної безпеки покликане підтримувати власними правовими ресурсами соціальну значущість військової служби в комунікаціях між державою, суспільством і людиною. Воєнна безпека розглядається не лише як цінність військового права, але й безумовно як цінність права національної безпеки, що підкреслює єдність і необхідність взаємодії системи військового права з правом національної безпеки. Військова і цивільно-військова діяльність потребують жорсткого нормативно-правового регулювання для збереження внутрішньої стійкості, функціональності та визначення можливостей, у тому числі щодо застосування воєнного потенціалу в збройних конфліктах, для попередження та усунення воєнних загроз. Усі проблемні аспекти становлення й розвитку національної безпеки і системи воєнної безпеки України показово відбилися на формуванні та розвитку не лише доктрини права національної безпеки, але й військово-правової доктрини. Право національної безпеки затверджує необхідність соціального визнання важливості військової діяльності, підсилюючи у такий спосіб можливості військового права у тому числі стосовно правового регулювання соціального захисту військовослужбовців. Водночас, правове регулювання соціального захисту військовослужбовців, членів їхніх сімей набуває важливого значення у контексті забезпечення національної безпеки. Єдність права національної безпеки та військового права виявляється у вирішенні питань щодо визначення меж застосування воєнної сили, встановлення й дотримання правил війни а також щодо обмеження військової діяльності у соціальній організації суспільства, де місія права національної безпеки є незамінною. Національна стійкість і могутність держави на практиці визначаються наявністю в державному механізмі сильної, боєздатної армії, Збройних Сил, готових до захисту національних інтересів від воєнних загроз. Монополія держави на армію є очевидним фактом. Жодний публічний суб’єкт, окрім держави, не може претендувати на формування та застосування озброєних і підготовлених спеціальних формувань, які мають на меті захист суспільства й держави від воєнних загроз. Це правило вимагає існування певної системи правового контролю за формуванням, діяльністю, за виконанням функцій силами оборони і такий механізм містить право національної безпеки, взаємодіючи з військовим правом. Законодавство про національну безпеку і військове законодавство становлять самостійні галузі законодавства. Натомість реалізація завдань щодо імплементації нормативів і стандартів держав – членів НАТО до національного законодавства є необхідною для правового забезпечення національної безпеки у воєнній сфері та національної безпеки України загалом. Проблемою прикладного значення для права національної безпеки і для військового права, є невирішена на сьогодні проблема створення та забезпечення організації діяльності системи військової юстиції України. Система військової юстиції з урахуванням існуючих міжнародних стандартів та досвіду передових держав-членів НАТО розглядається як правова система, що має особливі нормативні, спеціалізовані інституційні складові та діє з використанням правових засобів і відповідних юридичних процедур у секторі безпеки і оборони держави для забезпечення правосуддя та воєнної безпеки. Інститутами системи військової юстиції визначаються: 1) військова поліція; 2) військова прокуратура; 3) військові суди; 4) спеціалізований інститут з надання правової допомоги військовослужбовцям Система військової юстиції має відповідати таким вимогам: 1) дотримання прав і свобод людини під час здійснення правосуддя; 2) спеціалізація предметної сфери, якою є воєнна сфера (сфера оборони), та необхідність у зв’язку з цим забезпечення бойової, операційної спроможності Збройних Сил України, усіх сил оборони; 3) військова служба як неодмінна умова фахової підготовки осіб, які здійснюють правоохоронну діяльність та правосуддя у системі військової юстиції. Затвердження, як зазначалось, предметного напряму наукових досліджень «Право національної безпеки; військове право» у межах наукової спеціальності «Право» дає можливість зосередитись на практичних питаннях здійснення й реалізації наукової діяльності та підготовки фахівців за відповідними програмами, які потребують суттєвого опрацювання і приведення у відповідність до вимог сьогодення. Вказаний предметний напрям наукових досліджень передбачає розробку таких проблемних питань: суспільні відносини у сфері національної безпеки та у сфері оборони, що спрямовані на захист суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності й конституційного ладу України; правове забезпечення державної, воєнної безпеки та безпеки державного кордону; проблеми законодавства і права у сфері національної, колективної міжнародної безпеки; система і державно-правові механізми забезпечення національної безпеки і оборони України; нормативно-правове регулювання діяльності суб’єктів сектору безпеки і оборони, військових правоохоронних органів та військового правосуддя; правові проблеми імплементації стандартів держав-членів Європейського Союзу та Організації Північноатлантичного договору до законодавства України. (За матеріалами презентації колективної монографії «Правнича наука та законодавство України: європейський вектор розвитку в умовах воєнного стану» на круглому столі Національної академії правових наук України 8.12.2023 р. ) Павло Богуцький Фото НАПрН України